П’єр - Огюстен Карон де Бомарше. До 290-річчя від дня народження французького просвітителя-драматурга і публіциста

П’єра Огюстена Бомарше перш за все згадують як літературного «батька» веселого балакуна Фігаро. Історія про одруження пройдисвіта змушує читача надривати живота від реготу більш ніж за двісті років після її написання: небагато комедій можуть похвалитися таким довгим життям. Але це далеко не єдине «батьківство» Бомарше. За своє життя він встиг винайти педаль для арфи, розробити проект мосту, видати 12-томник Вольтера… Годинникар і шпигун, арештант і придворний, лісник і картковий шулер, вчитель музики й постачальник зброї – в нього було досить матеріалу для літературної творчості!

Бомарше (реальне прізвище Карон) народився в Парижі 24 січня 1732 року та за походженням належав до міщанського стану: батько-годинникар сподівався, що син теж піде шляхом, прокладеним ще за діда-прадіда. Спочатку так і сталося: юний Бомарше не тільки блискуче засвоїв батьківську справу, але й зробив свій перший внесок до скарбниці людства, вдосконаливши анкерний механізм, в результаті чого ми отримали наручний годинник. Коли ж відкриття спробували вкрасти, він – людина, яка вчилася в школі лише до 13 років, – публічно виступив у журналі зі спростуванням, належно оцінивши важливість захисту авторського права.

Так про скандального годинникаря дізналися, і його було запрошено до королівського двору. Хобі П’єра – співи, гра на арфі та флейті – привабило до нього королівських дочок, які схотіли навчатися музиці. Звичайно, Бомарше цим скористався. Марія Мадлена Обертон-Франке, тридцятип’ятирічна дружина контролера при королівській кухні, явно ним зацікавилася. Згодом старий Франке передає Бомарше своє місце в обмін на ренту, а ще через півроку… помирає. І того ж 1756 року Бомарше одружується з його безутішною вдовою. Саме тепер Карон перетворився на де Бомарше, оскільки таку назву мав один із маєтків пані Франке. Частка «де» свідчила про дворянську належність прізвища. Нарешті Карон позбувся своїх міщанських коренів! Але королівським двором поповзли плітки: чи то своєю смертю помер старий Франке?.. Через рік його прекрасна половина теж помирає, і весь спадок переходить до рук її сім’ї. У Франції того періоду державні посади різних рангів досить легко продавались. Тож Бомарше маючи тепер гроші купував собі посаду за посадою.

Про Бомарше казали, що «він любив все – славу, гроші, філософію, насолоду, а більш за все галас». Тому його вихід на літературну арену був цілком закономірним. Вершина його літературної творчості – політична комедія «Шалений день, або Одруження Фігаро». Комедія стала піком слави та популярності Бомарше. Головного героя, чиє ім’я в перекладі з іспанської означає «Шахраюватий», Бомарше написав з себе. У своїй комедії Бомарше засуджує систему продажу державних посад.

Комедія була передвісницею революції: недарма Дантон заявив, що «Фігаро» поклав край аристократії, а Наполеон назвав п’єсу «революцією в дії». Але саме під час революції 1789-1794 років драматург став швидко втрачати популярність. Реакція глядачів на заключну частину драматичної трилогії про Фігаро була досить прохолодною. Драматург так і не зміг знайти спільної мови з революціонерами: йому весь час загрожував арешт і смертний вирок від Конвенту. Після того, як його оголосили державним злочинцем, Бомарше втік до Англії. Дружину й доньку було заарештовано, все майно конфіскували… До Парижа Бомарше повернувся лише після поразки революції, втративши на той час майже все. Вночі 18 травня 1799 року серце Бомарше зупинилося.

У біографії драматурга велика кількість суперечностей та відкритих питань. Чому людина, яка так розмірковано будувала кар’єру і плела інтриги, вщент програла у політичній боротьбі? Чи то бажання влади не давало спокою Бомарше, чи то його вела образа за своє «низьке» походження та ідея суспільної справедливості? Над відповідями на ці питання протягом сторіч після смерті Бомарше ламали списи біографи.

 Напевно, істина знаходиться десь посередині…

А втім – варто скористатися порадою Пушкіна та «відкоркувати із шампанським пляшку, а чи перечитати «Фігаро», щоб відігнати від себе усі сумніви. Бо мистецтво є правдивішим за життя.

Художня творчість Бомарше значна і різноманітна: «Севільський цирульник», «Жан-дурень на ярмарку», «Колен і Колетта», «Двоє друзів, або Ліонський купець», «Чоботи-скороходи» та інші.

Ознайомитися з книгами автора можна  на художньому абонементі наукової бібліотеки.

Ольга Мосюр, бібліотекар читального залу