Українські письменники - ювіляри жовтня

Наукова бібліотека ТДАТУ продовжує знайомити читачів з ювілярами-письменниками та поетами, котрі у різні часи створили свої літературні шедеври. Ювіляри цього жовтня – Дмитро Луценко (100 років), Іван Манжура (170 років) залишили яскравий слід в історії української літератури.

15 жовтня 1921 року в с. Березова Рудка Пирятинського району на Полтавщині народився Дмитро Омелянович Луценко – видатний поет, автор популярних, улюблених народом пісень, ніжний і трепетний лірик. З раннього дитинства довкола Дмитрика лунала рідна пісня. Мав чудовий голос батько хлопця. При добрій нагоді у привітній оселі Луценків збиралися рідні, друзі, сусіди – й пісня була головною на таких гостинах.

На слова Д. Луценка писали пісні П. Майборода, Ю. Білаш, В. Верменич, І. Шамо та інші відомі композитори. У плідній співпраці народилося понад 300 пісень. Справжні шедеври — «Осіннє золото», «Мамина вишня», «Україно, любов моя» — та багато інших. Пісні на слова Дмитра Луценка виконували Дмитро Гнатюк і Діана Петриненко, А. Мокренко і Ніна Матвієнко, хорова капела «Думка» і народний хор ім. Г. Верьовки… У творчому доробку поета – понад десять поетичних збірок. Його твори перекладені багатьма мовами світу. 1976р. Д. Луценко став лауреатом Шевченківської премії – разом з І. Шамо, за пісню «Києве мій». 

У 2001 р. була заснована премія імені Дмитра Луценка, яку вручають найкращим співакам, композиторам, поетам.  Ім’ям Дмитра Луценка названа одна з київських вулиць.  А ще – з нами назавжди залишилися його прекрасні пісні.

Іван Манжура (1851—1893) — український поет, фольклорист, етнограф, який виходив усю рідну Харківщину, а потім Катеринославщину в пошуках скарбів українського фольклору. Доля була непривітною до нього: він не мав навіть власного кутка, перебивався випадковими заробітками і, напевно, саме тому взяв собі псевдонім Іван Калічка. 

Співець горя народного, поет-громадянин ставить собі за мету правдиво висвітлювати звичайне, щоденне життя трудящих, їхні безпросвітні злидні, поневіряння. Щире, мужнє слово І. Манжури було сильною зброєю, яка била по фортеці самодержавства, підривала підвалини тодішнього суспільно-політичного ладу. Громадсько-політична сатира Манжури, як і лірика його, зросла й розквітала на родючому грунті українського фольклору, живилася кращими традиціями класичної сатиричної спадщини. 

У своїй творчості поет використовує всі види і гатунки сатиричної зброї: тут і м’який, лагідно-незлобивий гумор, пройнятий співчуттям та любов’ю до знедолених (гуморески, приказки, частина байок), тут і жалка, ущиплива іронія, тут і наллята обуренням, як степовий полин гіркотою, запальна уїдлива насмішка, тут і насичений ненавистю сарказм.

Іван Манжура не тільки поет-лірик, він охоче звертається і до епічних та ліро-епічних жанрів, насамперед фольклорного походження: до народної казки, байки, балади, анекдота, приказки, легенди. Популярні твори: «Веснянка», «Вранці», «Степ», «Бурлака», «Дума», «Уривок» та інші.

Книги цих великих майстрів українського слова доступні для ознайомлення (Наукова бібліотека ТДАТУ, 1 поверх, к. № 2, художній абонемент).

Ольга Мосюр, бібліотекар читального залу