Бог мій шлях намітив...

"Вітрами й сонцем Бог мій шлях намітив,

Та там, де треба, я тверда й сувора:

О краю мій, моїх ясних привітів

Не діставав від мене жодний ворог".

Олена Теліга

21 липня цього року виповнюється 115 років від дня народження Олени Теліги (1906 -1942). - талановитої української поетеси, публіцистки і патріотки, чия зірка погасла на кривавому небі війни усього в тридцять п’ять років. Свій останній притулок вона знайшла в Бабиному Яру, залишивши по собі декілька збірок поезій і великий слід в українській історії.

Олена Іванівна Шовгеніва (ім'я при народженні) розпочала свою літературну діяльність у 1928 році, друкувалася в «Літературно-науковому віснику», що в той час виходив у Львові. 

З вересня 1929 по 1939 р. поетеса з разом з батьками проживала у Варшаві. Завжди ефектно вбрана й завжди приязна, Олена була однією з найчарівніших жінок українського емігрантського середовища Польщі. Перші видання її поетичних творів окремими збірками вийшли друком в еміграції: «Душа на сторожі», «Прапори духа», «О. Теліга. Збірник», «Полум'яні межі».

Після початку радянсько-німецької війни в липні 1941 в складі похідних груп ОУН разом із Уласом Самчуком нелегально перейшла кордон і переїхала до Львова, у вересні прибула до Рівного, де написала публіцистичні статті «Розсипаються мури» та «Братерство в народі», які були опубліковані в редагованій У. Самчуком газеті «Волинь». А 22 жовтня 1941 року вона прибула до окупованого німецькою армією Києва.

У Києві Олена Теліга очолила створену з ініціативи О. Ольжича Спілку українських письменників, співпрацювала з редакцією газети «Українське слово», редагувала тижневик «Літаври». Така діяльність не могла бути не поміченою гітлерівцями. Невдовзі її заарештувало гестапо. 22 лютого 1942 року Олену Телігу разом з її чоловіком та іншими членами ОУН розстріляли в Бабиному Яру.

Олена Теліга прожила дуже коротке, але напрочуд яскраве життя. Вона є втіленням цілої генерації українських поетів, що були одержимі національною ідеєю і за найвище благо мали боротьбу за Україну. І хоча творчий спадок цієї жінки невеликий: трохи більше трьох десятків поезій, низка публіцистичних статей, незакінчене оповідання, проте він свідчить про самобутній і могутній талант.  Вона радісно і пристрасно любила життя, й без вагань віддала його заради України, яку любила більше, ніж саме життя.