Письменник-реаліст - Василь Стефаник. 150 років від дня народження

 

Ім’я Василя Стефаника стоїть поряд з іменами найвидатніших новелістів світу. Його новели вражають своєю виключною правдивістю, справжньою оригінальністю і художньою досконалістю. Іван Франко в 1901 р. відзначав, що з’явився, може чи не найбільший після Шевченка письменник, «яким уже нині можемо повеличатися перед світом», що «його новели – як найкращі народні пісні…».

Василь Семенович Стефаник народився 14 травня 1871 р. в селі Русові поблизу старовинного міста Снятина на Станіславщині. Закінчивши гімназію, восени 1892 р. Стефаник, за бажанням батька, вступає на медичний факультет Краківського університету. Але медицина не вабила його. Він багато часу приділяє літературі, проводить агітаційну й культурно-освітню роботу в селах, особливо часто там буває під час виборів до сейму та парламенту. За це його не раз заарештовували.

Спершу Стефаник писав невеличкі поезії в прозі, та не знайшов для них видавця. З осені 1897 р. в газетах почали з’являтися його реалістичні новели. Потім вийшли збірки творів «Синя книжечка» (1899), «Камінний хрест» (1900) і «Дорога» (1901).

Вивчення медицини письменник залишив у 1900 році. Восени 1903 року у складі делегації він відвідав Київ. Тут зустрівся з відомими письменниками – Лесею Українкою, М. Коцюбинським, М. Старицьким та ін. Відвідав могилу Т. Шевченка в Каневі. З 1908 р. по 1918 р. він був депутатом парламенту і використовував можливості «мужицького посла» для захисту бідноти у старостві й на суді.

У творчості Стефаника було два періоди: перший припадає на 1897−1901, а другий на 1916−1933 рр. Головна тема його новел – важке життя західноукраїнської сільської бідноти, її остаточне зубожіння і пролетаризація. Як писала Леся Українка, «Стефаник змальовує селян, які стоять на порозі до повної пролетаризації або вже переступили цей поріг; втім, перехідний найболючіший стан майже виключно цікавить молодого письменника».

Василь Стефаник − великий знавець психології людини в її найкритичніші хвилини життя. Прощанню емігрантів з рідним краєм він присвятив своє знамените оповідання «Камінний хрест», написане й опубліковане ще в 1899 році. У ряді творів «Ангел», «Осінь», «Діти», «Святий вечір», «Вістуни», «Озимина», «Сама-саміська» та ін. розкрита гірка доля старих і нездатних уже до роботи людей у бідняцьких родинах.

Дві ліричні сповіді Стефаника – «Моє слово» й «Дорога, новели «Давня мелодія» і «Вечірня година» написані за автобіографічними мотивами.

Запрошуємо до наукової бібліотеки всіх шанувальників творчості Василя Стефаника, щоб ще раз доторкнутись до літературної спадщини знаного українського письменника!

Світлана Голодова, завідуюча відділом наукової бібліотеки