БАГАЛІЙ Дмитро Іванович (1857-1932)

видатний учений-історик, заслужений професор, відомий лектор, член Державної ради, ректор Харківського університету (1906), голова історико-філологічного відділу УАН (1918), один із фундаторів Української АН

Народився у Києві в міщанській родині, в сім'ї ремісника. Вищу освіту здобув на історико-філологічному факультеті Київського та Харківського університетів. Після закінчення Київського університету і проходження трирічної підготовки при кафедрі Б. у 1883 став доцентом кафедри російської історії Харківського університету, а незабаром, у 1887 — екстраординарним професором цієї кафедри. Редагував «Сборник Харьковского историко-филологического общества».

У 1906—1910 обирався ректором Харківського університету. Впродовж 1906, 1910—1914 Російська Академія наук обирала Б. членом Державної Ради. У 1914—1917 — голова Харківської міської думи. У 1918 — член комітету для заснування Української Академії Наук і з 1919 — голова її історично-філологічного відділу, а згодом член Президії ВУАН. Розгорнув широку діяльність у справі організації наукової роботи, створення академічної бібліотеки. Протягом 20-30-х років викладав історію України у Харківському та Полтавському інститутах народної освіти, очолював створену у Харкові науково-дослідну кафедру історії України, Інститут історії української культури, Інститут Т. Шевченка, Центральне архівне управління УСРР. Брав активну участь у громадській діяльності і був організатором вищої школи в Україні, двічі обирався головою Бюро секції наукових працівників України. Як історик Б. формувався під впливом поглядів свого вчителя В. Антоновича. У своїй концепції історичного процесу був прихильником етнографічно-федеративно-обласних поглядів, яких дотримувався також М. Костомаров. Автор понад 200 праць, що стосуються в основному історії Слобідської, Лівобережної та Південної України 15-18 ст. Праці Б. побудовані на багатому джерельному матеріалі, він ввів у науковий обіг велику кількість фактичних матеріалів, взятих безпосередньо з архівних джерел і археологічних розкопок.

Твори

Багалій Дмитро автор понад 200 наукових праць, з яких найпомітніші:

• «История Северской земли до половины XIV века» (1882);
• «Очерки по истории колонизации й быта степной окраины Московского государства» (М., 1887);
• «Колонизация Новороссийского Края» (1889);
• «Новый историк Малороссии» (1891);
• «К истории учений о быте древних славян» (1892);
• «Опыт истории Харьковского университета (по неизданным материалам)» у 2 томах (т. 1—2. X., 1893—1904);
• «К истории заселения и хозяйственного быта Курской и Воронежской губерний» (1896);
• «Украинская старина» (896);
• «Краткая история Харьковского университета» (совместно с проф. В. П. Бузескулом и Н. Ф. Сумцовым, 1906)
• «Археологическая карта Харьковской губернии» (1906);
• «История г. Харькова за 250 лет его существования», т. I-й (1905);
• «Русская история» (ч. 1-я, 1909; ч. 2-я, 1911);
• «Очерки из русской истории. Т. 1-й. Статьи по истории просвещения» (1911);
• «Історія Слободської України» (X., 1918);
• «Нарис української історіографії». т. 1, в. 1—2. К., 1923—25;
• «Нарис історії України на соціально-економічному ґрунті» (1928).
• Т. Г. Шевченко — поет пригноблених мас. X., 1931.